отрывок из цикла прозаических миниатюр:
"... не судите, да не судимы будете."
* * *
Отпевали пожилую покойницу.
В храме – священник, да служка. Немногочисленные родственники и несколько отзывчивых помощников-мужчин, из их друзей – прижизненно знававших добросердечную старушку. Да еще две местные прихожанки, одна - помоложе, другая - постарше. Которые, как было известно, сдружились незадолго до тяжкой еще болезни этой пожилой женщины. То ли на отдыхе в подмосковном пансионате, то ли в паломничестве к Сергию Радонежскому...
В пустынно-просторном храме горят свечи. И блики печали отсвечиваются в ликах икон.
-В е ч н а я п а м я т ь...
Скорбным эхом уходит под купол, где воскресший Христос - в праздничном одеянии принимает заупокойную молитву о новопреставленной душе. Лик его светел и торжественен.
Горьким беззвучием льются обильно тихие слезы – единственной из мало-мальски близких родовых корней по-семейной иерархии, внучатой племянницы. Они не нарушают стройности заупокойной службы...
-В е ч н а я п а м я т ь...
И в этой печальной благости - последних христианских действ, эховой гулкостью:
Бум... Бум... Бум...
То одна из прихожанок, молясь коленопреклоненно, отбивает истово звучные поклоны - лбом... о земь - о церковный пол.
Солидные мужчины - хотя и крещенные в далеком их детстве, но по атеистически-советским временам не воцерковленные, таращатся на это зрелище с интересом - искреннего удивления.
Но, заупокойная служба не так и коротка. И их начинает разбирать непристойность смешливости, неприличествующая - ни месту, ни времени. Понимая печальность житейского момента, они переговариваются вполголоса, обмениваясь своими впечатлениями:
-Заставь дурака Богу молиться, он и лоб расшибет.
Беззлобность этой расхожей поговорки, звучит сверх кощунственно, заставляя внучатую племянницу покойницы, шикнуть на внезапно развеселившихся охальников.
И они, виноватясь, так же тихо поочередно извиняются, как и недоуменно восклицают:
-Чудна'я баба!..
И потихоньку выходят по одному - друг за другом, на улицу - покурить...
Разве им объяснить?! Что та прихожанка... моложавая и в общим-то небезынтересная еще женщина... так странно и непривычно одетая во все черное - с головы до пят... вот уже 5-6 лет, как схоронила - погибших в автомобильной катастрофе и мужа и детей. Что поначалу от горя хотела наложить на себя руки... даже и не осознавая, христиански-человеческого ужаса, затянувшегося депрессивного - душепомрачения... от безысходностей жгущих её болей... так внезапно опустошивших, былую когда-то семейной и матерински-счастливой, жизнь... окрасив в мрачно-черный цвет вдовьего её одиночества.
Лишь придя однажды в этот православный храм, да выплакав, казалось бы, иссякнувшие на тот момент слезы отчаяния, она обрела наконец-то очищение и от грешности самоубийственных помыслов, и от затянувшегося её долгого отчаяния. Только здесь и нашла она свое утешение. Молитвами, да церковно-приходской работой. С ними она и оттаяла - к жизни. А до того её состояние укладывалось в суть: есть, спать и плакать – до полного, иссушающего глаза, душу и сердце, и разум – изнеможения...
Бум... Бум... Бум...
Глухие удары о земь - об пол...
И я отмеряю - скудость моих знаний об этой, одетой во все черное, моложаво-красивой женщине, слышанную только раз и однажды... когда она впервые появилась в нашем доме – в помощь батюшке, приехавшему с ней и той второй прихожанкой – что немногим постарше её... для соборования с причастием - моей тяжелобольной двоюродной бабушки.
Бум... Бум... Бум...
Глухие удары о земь – об пол...
Июль 2005
Людмила Солма,
Москва, Россия
член МГО Союза писателей России, Творческого клуба «Московский Парнас», РОФ содействия развитию современной поэзии «Светоч»
«...ПОЭЗИЯ, как мы все понимаем – НЕ ТОЛЬКО <глаза, да слух> РАДУЕТ,
НО И НАПРЯГАЕТ - МЫСЛЬЮ, а иначе какой от неё прок?
разве только - витиеватость <кустистого> стихоплетства.» (Revaty Alrisha, из письма "Амстердам августа 02-го...")
Прочитано 3869 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
